Руна цього року зустріла нас не дуже радісно.
Ранком падав дощ, був туман і дуже сиро, дорога завалена деревами, які понагиналися під тяжістю снігу.
Ми друляли, лебедилися, буксовали, і лише Унімог їхав повільно, а інколи, й самостійно, коли в нього включена перша понижена, то Юра вилізав з нього і він сам помаленьку драбався на верх.
І коли всі вирішили шо доста, і почали розвертатися, Руна почала розганяти хмари, і почало прояснюватися.
Я запропонував піднятися до вершини пішки, на мою пропозицію відгукнулося аж 2 чоловік (Ромі і його шовгор з Німеччини), один з яких (Ромі) на передодні наївся недоброго майонезу і позеленів після 50 метрів підйому і залишився чекати нас біля авто.
А ми з його шовгором пішли далі, і коли розвиднялося і появилося сонце, нам відкрилися мальовничі краєвиди. Чим вище ми піднімалися я зрозумів шо піднятися на Руну не реально взагалі (принаймнні на автомобілях які я бачив того дня при підйомі, так шо треба шось ізобретати друге).
Згодом пи почули звук снігоходів, це піднімався, Юра з друзями, і запропонував підвести нас на вершину, відчого ми не могли відмовитися,
оскільки тьопати на верх ще треба було десь 2-3 години.
Інколи навіть на снігоходах тяжко було переїжати через снігові замети.
Ну а на верху, просто, красота......
Руна 2012
25 декабря 2011 21:49
