Закарпатский офф роад клуб. Ужгород. Главная страница BestRestoran - лучшие блюда, коктейли. Рецепты. Каталог ресторанов, кафе, баров, турбаз.
Mud Way 4x4 offroad pro » Статьи » Тест Патруля
Статьи / Тест Патруля
Пацканьово – Порошково

Дана поїздка відбулася в середині літа, саме коли на Закарпатті була велика кількість опадів. Поїздка, як і належить, відбулася в неділю. До речі, саме цього дня погода видалася сонячною і дуже теплою. Але це не означало того, що в лісі буде сухо…
Поїздка пройшла за маршрутом с. Пацканьово, Ужгородського р-ну. – с. Порошково Перечинського р-ну. Маршрут свого роду є мальовничим та цікавим. Дорога якою ми рухалися, проходила повздовж високовольтної лінії. При цьому, ми повинні були перетнути хребет Маковиця, який є одним з найвищих в Ужгородському р-ні, і який розділяє його з Перечинським районом.
Участь в поїздці взяли три машини : Рейндж Ровер, Ніва та Ніссан Патруль GR короткий. Автомобіль до цього в поїздках по бездоріжжі активно не брав участі. Та й дещо шкода – авто має всього 7 років. Отож, маршрут стараємося вибирати відносно дещо легкий, оскільки на Патрулі резина АТ. Хоча після багатої кількості опадів у Карпатах, знайти легкий маршрут, є поняттям відносним...
Отож, заправившись, беремо курс на с. Пацканьово. Забігаючи на перед, хочу відмітити те, що поїздка була гарною з самого початку: ранішнє сонячко, абсолютно чистеньке небо, і свіже повітря після ночного дощу.
Асфальтну ділянку дороги минаємо досить швидко, і доїхавши до кінця села, звертаємо на польову дорогу, а потім і на лісову…

Беручи напрямок саме на лісову дорогу, впираємося на підйом, одна сторона якого дуже глибоко розмита. Сам грунт – жовте болото й каміння. Плюс болото, абсолютно розмокше. Я на Ніві їхав першим, і дещо подолав підйом з важкістю. Роман долає на Роверові його з легкістю. І відразу крадуться думки: а як його подолає Володя на Патрулю на практично дорожній резині?
Одним словом, ми всі були здивовані, Патруль проїхав його без якихось надзвичайних зусиль. Тут, де можна сказати переважало каміння, відіграла позитивну роль вага автомобіля, та потужність двигуна.

З цих пір, дорога продовжує весь час йти догори. І піднімаючись дедалі вище, поверхня землі поступово починає змінюватися в сторону домінування саме болотних ділянок над кам’яними.
Дорогою дедалі більше трапляються болотні ванни повні свіжого намулу. З цих пір дорога стає цікавішою. Досягнувши самого хребта гори Маковиця, починаємо спускатися в сторону с. Порошково. Але на самому хребті гори, дорога виявилася надзвичайно цікавою. Уявіть: в лісі з дерев ще скрапують залишки нічного дощу, грунт надзвичайно вологий, і містами вкритий минулорічним листям. До цього всього ще варто додати колії, які містами переходять одна в одну. Саме тут проявилася безспірна перевага болотної резини. А Патруль на АТ було важко. Резина не мала жодного бокового зчеплення, його постійно зносило в колії, а колії тут досить таки глибокі. Основним транспортом який тут їздить, є ГАЗ-66, котрий обслуговує лінію електропередач. Благо, на Патрул була встановлена лебідка, яка в деякій мірі облегшувала просування по коліям.
Проїхавши десь біля 7 таких важких ділянок, дорога виводить нас на невеличку поляну. Але напрям дороги з цього моменту іде різко в ліву сторону. А ми апланували зовсім інший напрямок. Розпочинаємо пошуки дороги в запланованому напрямку. Знайшли. Але відверто кажучи, це була дорога, по якій проїхав ГАЗ-66 років п’ять тому назад. З цих пір, тут все навкруги заросло травою. Трава була на рівні капоту Ніви. А яка була глибока колія…. Дощі її розмили дуже суттєво. Рухаюся надзвичайно повільно по гребню колії. Проїхавши вниз метрів 15, зупиняємося й робимо розвідку. Пробігшися метрів 70, приймаємо рішення, що в принципі, можливо. Отож, продовжуємо спуск, надзвичайно повільним темпом.
Здолавши цей важкий відрізок дороги, знову заїжджаємо в ліс. Дорога з цього моменту кардинально міняє свій характер: :вузький простір, який практично виключає можливість руху по гребню колії, гостре каміння, розміри якого збільшуються з кожним метром. Перші дві машини проходять. Патруль із-за широкої колії, повинен рухатися саме по колії. В цьому випадку виявився брак кліренсу. Здолавши цей відрізок дороги, вирішуємо зробити перерив на невеличкий обід.
Далі дорога продовжує свій напрямок по руслу річки. Але дорога з кожним метром ставала все легшою. Невдовзі ми спустилися до туристичної бази «Воєводино».
Але територію самої бази ми залишаємо ліворуч, взявши курс знову вверх. Ось з цієї миті дорога пішла дійсно не легкою. Вона проходила поруч стрімкої гірської річки, яка весь час перепліталася з дорого. Грунт на цій ділянці дороги був відсутній повністю. Одне каміння, розміри якого, відверто кажучи були не малими. В деяких місцях ми зупинялися, відштовхували кам’яні брили, щоб могли проїхати дальше. Довжина дороги становила приблизно 1.5 км. Але вона тривала наче вічність…
Залишаючи позаду «кам’яне королівство», потрапляємо на дорогу, котра веде до лісозаготівель. І якщо раніше вода текла по камінню, то тут вона сочилася з глиняної колії, глибина якої була не менше 35 см. Рух по гребню був не можливим в силу того, що вся земля була волога до такої ступені, що протектор коліс відразу забивався.

Побігавши по свіжому повітрі, знаходимо об’їзд. Але на нього не так то й легко заїхати з такої глибокої колії. Пробую першим. Не вистачає буквально п’яти метрів для нормального розгону. Підбираємо дерево за яке можна підтягнутися лебідкою. Через декілька хвилин Ніва на твердій поверхні. Наступним бере штурм Рейндж-Ровер. V8, бризги болота в радіусі 10 метрів і авто теж на твердій поверхні. З Патрулем потратили дещо більше часу, але з допомогою лебідки проходимо цю ділянку дороги.
З цієї миті, дорога знову проходить густим і надзвичайно болотно-водним маршрутом. По дорозі трапляються 3-4 ванни довжиною до 5-ти метрів. Але послідня була приблизно метрів 40! Тут вже зупиняємося. Як не крути, а переконатися в доцільності її штурму необхідно. Містами заміряємо її глибину, глибину намулу…. Але в такій ситуації очі загоряться, розум захлинається від адреналіну… Ти хочеш тільки туди. Навіть не дочекавшись тої миті, коли інші стоять готовими до фотозйомки. Ну, була-не-була, їду!!! Невеличкий розгін, і пішов у заплив…
Здолавши, наступним їде Ровер, піднімаючи фонтан бризг води й болота. Але вимушений був повертатися – Патруль доїхав до середини, і вперся заднім мостом об гребінь колії.
Після цієї ділянки дороги, ми виїжджаємо на поляну, звідки вже здійснюємо спуск по цілком наїждженій дорозі у цивілізацію.

Після цієї поїздки, в нашому клубі з’являється цілком пристойно і професійно підготовлений поза шляховик.
Ви напевно здогадалися який? Але це вже тема наступної роповіді…

Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь. Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо зайти на сайт под своим именем.

Другие новости по теме:

  • Win to Runa 2009
  • Mud Way
  • Зачем в хозяйстве бензопила
  • Центральный защитник
  • Подготовка внедорожника к водным процедурам